Едуард Лімонов біографія, фото, особисте життя

Ім’я: Едуард Лімонов

Дата народження: 22 лютого 1943 р. (73 роки)

Знак Зодіаку: Риби

Східний гороскоп: Коза

Місце народження: р. Дзержинськ, Нижегородська обл.

Діяльність: письменник, політичний діяч

Вага: 85 кг

Зріст: 172 см

Біографія Едуарда Лимонова

Едуард Веніамінович Лимонів – літератор і політичний діяч. Автор широко відомого роману «Це я – Едічка», крім критики США, що містить опис сцен мужеложества і ненормативну лексику. Він був главою радикальної Націонал-більшовицької партії, визнаної екстремістською організацією.

Політик Едуард Лімонов

Потім він став главою політпартії «Інша Росія», якою було відмовлено в реєстрації. Девізом цієї політсили став заклик «Росія – все, інше – ніщо!», а новою концепцією – «Нам мало Криму».

Будучи сином комісара НКВС, він був одним з ініціаторів акцій опозиції, названих «Маршами незгодних», що проходили під гаслами «Геть владу чекістів!», «Росія без Путіна!». Лідер нацболів став автором ідеї всеросійського руху «Стратегія-31», створеного на захист гарантованої ст. 31 Конституції РФ свободи зібрань, позицируемого як «перший фронт» опору, цивільний, а також «Стратегії-2011» — «другий фронт», політичний.

Дитинство Едуарда Лимонова

Епатажний політик, який носив при народженні прізвище Савенко і взяв згодом творчий псевдонім Лимонів, з’явився на світ 22 лютого 1943 року в Дзержинську, розташованому в сорока кілометрах від Горького (нині Нижнього Новгорода).

Едуард Лімонов в дитинстві

Його батьки – росіяни. Мама – родом з Горьківської області, батько – уродженець міста Бобрів, розташованого в 100 кілометрах від Воронежа.

Коли Едуард був ще маленьким дитиною, його батька-військового перевели спочатку ненадовго у Ворошиловград (Луганськ), пізніше – в Харків. В результаті, там пройшли його дитячі та юнацькі роки.

Він закінчив харківську школу, мав у цьому місті зв’язку з кримінальним середовищем, а саме зламував квартири, писав вірші, працював на різних низько кваліфікованих роботах (різноробочим, вантажником, майстром з пошиття джинсів), вступав в Педінститут.

Кар’єра в Москві Едуарда Лимонова

У 24 роки Лимонів перебрався в столицю, де продовжив займатися поезією і пошиттям на замовлення модних брюк з джинсової тканини. Його клієнтами, до речі, був навіть видатний скульптор Ернст Невідомий і не менш відомий бард Булат Окуджава.

Едуард Лімонов в молодості

З 1968 року Лимонів без дозволу офіційних властей випустив п’ять своїх самвидавних поетичних збірок, зайнявся також журналістикою і написанням авангардистських оповідань.

Едуард Лімонов про Україну — 1992 рік Відомо, що Юрій Андропов, голова КДБ, назвав його «переконаним антисовєтчиком». У 1974 році письменник емігрував з країни і був позбавлений громадянства. За словами письменника, він був змушений виїхати, так як відмовився таємно співпрацювати з органами держбезпеки і стати інформатором.

Еміграція Едуарда Лимонова

У 31 рік письменник опинився в Нью-Йорку. Там він влаштувався в редакцію легендарної газети «Новое русское слово», заснованої ще до Жовтневої революції, і розгорнув активну діяльність. Він писав критичні статті, брав участь у заходах Соціалістичної робочої партії, не раз викликався в федеральні правоохоронні органи.

Протестуючи проти відмови The New York Times публікувати його статті, він пристібав себе наручниками до приміщення друкарні цього таблоїду.

В еміграції вийшла книга Едуарда Лимонова «Це я – Едічка»

У 1976 році вийшов його дебютний роман «Це я – Едічка», що мав великий резонанс. У Парижі його здалеку зі скандальною написом «Російський поет віддає перевагу великих негрів», ідентифікуючи його з головним героєм цього відомого твору.

У 1980-х письменник перебрався до Франції і працював у журналі компартії, «Революсьон». У Парижі він написав цілий ряд творів, включаючи «Щоденник невдахи», «Звичайні інциденти», «Кат».

У 1987 році письменникові вдалося отримати статус громадянина Франції.

Повернення на батьківщину Едуарда Лимонова

У 1991 році Едуард повернувся на батьківщину і включився в політичне життя суспільства в рядах праворадикальної опозиції. Він також продовжив займатися літературною творчістю, співпрацював з газетами «Вісті», «Радянська Росія», заснував таблоїд «Лимонка».

У 1994 році опублікували його повісті «Коньяк » Наполеон», «Вбивство годинного», «Лимонов проти Жириновського». У 1998-му вийшла його «харківська трилогія» – «Підліток Савенко», «Молодий негідник», «У нас була прекрасна епоха» та інші.

Едуард Лимонов - опозиціонер

Літератор плідно і багато працював над новими творами. Так його перебування в ізоляторі ФСБ у 2001-2003 рр. завершилася написанням 8 книг.

Перебуваючи у Лефортовській в’язниці, він знайомився зі сценарієм фільму «Російське», знятого згодом Олександром Велединским за мотивами його автобіографічних творів. Картина викликала неоднозначну реакцію громадськості і критиків. Лімонову вона сподобалася. Актор Андрій Чадов, що зіграв Едіка Савенко, був удостоєний призу на фестивалі «Московська прем’єра-2004».

Політична кар’єра Едуарда Лимонова

Перебравшись в Росію, Едуард перебував у лавах Ліберально-демократичної партії. Потім він брав участь у військових подіях в Югославії, Придністров’ї, Грузії.

Едуард Лімонов про Чечню В 1993 році він створив відносять себе до праворадикальної Націонал-більшовицьку партію, а через два роки повністю схвалив вхід військ РФ у Чечні. У 1997-му він був учасником довиборів у вищий законодавчий орган країни, але не зміг отримати достатньо голосів.

У 2001 році письменник притягувався до кримінальної відповідальності. Навесні 2003 року його засудили до 4 років в’язниці за зберігання боєприпасів і зброї, але незабаром влітку – достроково звільнили.

Едуард Лімонов заснував партію «Інша Росія»

Перебуваючи в опозиції, письменник і політик став одним із засновників коаліції «Інша Росія». У 2008 році його обрали до ради непарламентського органу, Національної асамблеї. Через рік він оголосив про бажання висунути свою кандидатуру на пост глави держави. З цією метою, у 2011 році він відмовився від громадянства Франції, але йому відмовили в реєстрації.

Особисте життя Едуарда Лимонова

У Лимонова великий донжуанский список. Першою його коханої і цивільною дружиною була Ганна Рубінштейн. Вона була старша за нього на 7 років. У 1990 році вона повісилася.

Другий дамою серця письменника була манекенниця і літератор Олена Щапова, з якої він емігрував в США. До цього вони вінчалися в 1973 році. Вона стала першою російською моделлю в Нью-Йорку. Для неї це був вже другий шлюб, першим її чоловіком був художник Віктор Щапов.

Едуард Лимонов і його друга дружина Олена Щапова

Надалі шлюб з Лимоновим також розпався. Олена стала прообразом головної героїні книги «Це я, Едічка». Надалі вона вийшла заміж за італійського графа Джанфранко де Карлі і переїхала жити в Італії, де і отримала громадянство.

З третьої своєю обраницею, моделлю і співачкою з російського ресторану в Лос-Анджелесі Наталією Медведєвої, Едуард познайомився у Франції. Там вона виступала в кабаре і ресторанах, а також писала книги.Вони одружилися в 1983 році і разом прожили більше 10 років.

Едуард Лимонов і Наталія Медведєва

У 1992 році вона вслід за чоловіком повернулася на Батьківщину. Але з 1995 року подружжя вже не жили разом, хоч на розлучення з них так ніхто і не подав. 3 лютого 2003 року вона померла в Москві. Офіційна версія — інсульт, а за неофіційними даними вона покінчила з собою, прийнявши велику дозу героїну.

Четвертою неофіційною дружиною лідера нацболів стала Єлизавета Блезэ, яка була молодша за нього на 30 років. Вони познайомилися не за довго до розставання з Наталею на виставці батька Лізи. Пара прожила разом 3 роки, а потім розпалася. У 2011 році Ліза у віці 39 років «трагічно загинула», за словами Лімонова, із-за наркотиків.

Єлизавета Блезе і Едуард Лімонов

З 1998 року біля 55-річного письменника був роман з 16-річною школяркою Настею Лисогор. Вони були разом 7 років.

Останньою дружиною Едуарда Веніаміновича стала Катерина Волкова, яка молодша політика на 30 років.

Катерина Волкова поки стала останньою дружиною Едуарда Лимонова

У неї була дочка Валерія від першого шлюбу, а потім з’явилися на світ двоє спільних з письменником дітей – син Богдан (2006 року народження) і Сашенька (2008 р.). Пара розлучилася через побутових проблем, коли Катя була вагітна другою донькою.

Едуард Лімонов сьогодні

У 2014 році одіозний політик схвалив приєднання РФ Криму, після чого діяльність «Стратегії-31» офіційно була дозволена.

Блог в ЖЖ Едуарда Лимонова дуже популярний

Публічно він звинуватив лібералів підтримки позиції Заходу щодо ситуації в Україні. У 2015 році письменник виступив із закликом заборонити вихід опозиційних мас-медіа, виславши журналістів з РФ.

Презентація книги Едуарда Лимонова «Кладовища. Книга мертвих — 3: Нариси» У пресі він висловив думку, що «Івани» повинні знову (як і під час Другої світової війни) врятувати весь світ в Сирії, так як відсутність перемоги може катастрофічно позначитися на національній самооцінці.