Ім’я: Дмитро Астрахан

Дата народження: 17 березня 1957 р. (59 років)

Знак Зодіаку: Риби

Східний гороскоп: Півень

Місце народження: Ленінград р.

Діяльність: режисер, актор

Вага: 98 кг

Зріст: 180 см

Біографія Дмитра Астрахана

Дмитро Хананович Астрахан – режисер, поставив близько півсотні вистав і зняв близько двадцяти п’яти художніх фільмів. В 55 років дебютував в кіно («Висоцький. Спасибі, що живий») в якості актора. За цю роль Астрахан був удостоєний премії «Ніка-2012» в категорії «Відкриття року».

До 59-річчя заслуженого діяча мистецтв петербурзьке видання «Аіф» опублікувало список з п’яти фільмів Астрахана, що ввійшли в список кращих вітчизняних фільмів 90-х років. Це і став улюбленим багатьма росіянами кінофільм «Ти у мене одна», і майстерно закручена комедія «Все буде добре», одна з найбільш вдалих робіт майстра, шанувальника жанру психологічної драми, – «Контракт зі смертю», фільм «Перехрестя» з органічно інтегрованими музичними композиціями «Машини часу», і, нарешті, лауреат «Кінотавра-1997» «З пекла в пекло».

Дитинство та родина Дмитра Астрахана

Майбутній діяч кіномистецтва з’явився на світ в інтелігентній єврейській родині з Північної столиці. Діма став п’ятою дитиною в родині. Його батьки, історики про освіту, навчалися разом на одному факультеті.

Батько, професор Ханан Маркович, викладав історію КПРС в Інституті інженерів залізничного транспорту. Мама, Сусанна Марківна (в дівоцтві Маневич), була бібліографом і працювала в публічній бібліотеці імені М. Е. Салтикова-Щедріна. У неї був брат, Олександр Маневич, – лауреат Сталінської премії, автор опери «Анна Кареніна», кантати «За мир!», «П’яти єврейських народних пісень» та інших музичних творів.

Обоє батьків були вихідцями з Білорусії: тато приїхав з Борисова, мама – з Гомеля. Рідних батька розстріляли фашисти, у живих залишилася тільки його мати, бабуся Дмитра, яку всю війну ховали від окупаційних властей білоруські селяни. Дід по материнській лінії потрапив в категорію так званих «лишенцев», не мають права голосу, тому всі відомості про нього родині також доводилося тривалий час приховувати. Особливо мучили докори сумління з цього приводу його дочка, комсорга школи. Папа Дмитра помер у віці 70 років. У 2001 році в Детройті, США, померла його мама.

Їх сім’я славилася великою кількістю друзів і родичів. У святкові дні в хаті за столом збиралося не менше півсотні людей.

У школі Дмитро Астрахан вчився добре, з задоволенням займався класичною боротьбою, а ось в музичній школі протримався недовго. Два останніх шкільних року він був учням спеціалізованого математичного навчального закладу. Потім він вступив до Електротехнічний інститут, де абитуриеннтам-спортсменам надавалися пільги. Пізніше, намагаючись знайти себе, він перевівся в фінансово-економічний вуз, факультет кібернетики.

Творча кар’єра Дмитра Астрахана

Одного разу Діма заглянув на репетицію номери художньої самодіяльності, де отримав пропозицію прочитати вірші і несподівано – головну роль у виставі. Через 2 місяці він зіграв настільки переконливо у фінальній сцені п’єси, що змусив плакати глядачів. На прем’єрі був присутній керівник місцевого Театру опери та балету Роман Тихомиров, який і порадив 19-річному юнакові припинити пошуки свого призначення, запевнивши, що той – природжений актор. Після дзвінка Георгію Товстоногову і Олександру Мурзилю Дмитро став студентом режисерського факультету Інституту театру, музики і кінематографії.

Як згодом зазначав Дмитро в інтерв’ю, в цьому навчальному закладі він відчував себе настільки комфортно і органічно, що дивувався, коли йому давали стипендію. На його думку, плата за навчання в технічному вузі цілком зрозуміла – там доводилося робити над собою зусилля, вивчати багато складного і нецікавого. У театральному ж інституті процес навчання був заповнений читанням Шекспіра, Достоєвського, роздумами про життя і любові, пов’язаний із зануренням у неймовірну атмосферу магії, добра, справедливості – хіба не дивно, що за таке проведення часу ще й платять?

У 1981 році, після низки невдалих спроб поставити дипломний спектакль в одному з театрів міста на Неві, молодий режисер заручився підтримкою свого приятеля, закінчив їх альма-матер і раніше трудився в Свердловському драмтеатрі. Він відправився в столицю Уралу і поставив виставу до XIX з’їзду комсомолу. Постановка вийшла яскравою, цікавою та гострою – після прем’єри його висунули на премію Ленінського комсомолу. Далі була робота в якості головного режисера Тюгу, служба на флоті на Далекому Сході і повернення в Свердловськ.

Поставивши кілька п’єс, відданий служитель Мельпомени отримав запрошення на стажування від самого метра режисури Товстоногова з Ленінградського БДТ. Манера постановки п’єс Астрахана сподобалася і Олексію Герману, очолював об’єднання «Дебют». Він зазначив, що Дмитро володіє здатністю легко розповідати про серйозні речі, тому запропонував йому зняти кінофільм.

Фільми Дмитра Астрахана

Першою «пробій пера» Дмитра у сфері кіномистецтва стала картина «Ізиді!» за мотивами творів Шолом-Алейхема та Ісаака Бабеля. Причому частина грошей на її виробництво він знайшов сам, звернувшись до Єврейський культурний центр на Василівському острові.

Після того, як було знято близько половини матеріалу, фінансування припинилося. Але невдовзі у молодого режисера повірив директор «Ленфільму» Олександр Голутва, і закінчував зйомки Астрахан вже спільно з цією студією. Ця блискуча робота отримала Гран-прі на «Кінотаврі» і висунення від Радянського Союзу на «Оскар-1991» як кращий іноземний фільм.

Після успіху дебютної картини 33-річному режисерові запропонували стати художнім керівником у Ленінградському театрі комедії, де він і пропрацював до 1995 року. Він активно співпрацював і з іншими театральними колективами – БДТ, Єкатеринбурзький театром драми, Московським драмтеатром, Ризьким російським театром, проте не забував і про кіно: в 1993 році в прокат вийшла мелодрама «Ти у мене одна», через пару років – стрічки «Все буде добре» і «Четверта планета».

Покинувши Театр комедії в 1995 році, він отримав пропозицію з ФРН від продюсера Артура Браунера і з його допомогою зняв фільм «З пекла в пекло», в основу якого лягли реальні події 1946 року, коли в маленькому польському містечку повернулися з концтаборів євреї зустріли від городян зовсім не привітний прийом. Стрічка була номінована на «Золотий глобус», а також був нагороджений премією «Кінотавра» за кращу чоловічу роль.

Кращі моменти з фільму «Все буде добре» Дмитра Астрахана Пізніше талановитим діячем були зняті ще три фільми, що вийшли в Німеччині. А в 1998 році він спільно зі своїм першим сценаристом Олегом Даниловим випустив для каналу OPT фільм «Зал очікування».

Особисте життя Дмитра Астрахана

Дмитро одружився втретє. Перший його шлюб був укладений в студентські роки і недовгочасним. Другий обраницею режисера стала актриса Ольга Бєляєва, з якою вони познайомилися і одружилися у Свердловську. Вона зіграла в одному з фільмів чоловіка («Все буде добре») Тамару, дружину алкоголіка Андрія, а в «Четвертій планеті» – головну героїню, 17-річну Тетяну (самій актрисі тоді був 31 рік). У пари народився син Павло. Коли йому виповнилося 5 років, батьки розлучилися.

У 2000 році спроизошло нещастя: у будинку, де проживала артистка з сином, спалахнула пожежа. Вони вибралися з палаючого під’їзду, але отримали страшні опіки. Мати померла, а семирічний Паша дивом вижив.

У той час Діма вже був одружений на своїй нинішній дружині – Олені. Вона – балерина, випускниця балетного училища ім. А. Ваганової, танцювала в петербурзькому Малому оперному театрі, в театрі опери та балету ім. Кірова С..

Після трагедії у сина Дмитра, у якого при пожежі постраждало 80 відсотків шкіри, відправили на лікування до США. А Олена з двома маленькими дочками на руках, грудної Наташею і трирічної Машею, весь цей час була поруч з ним. Вона залишала дівчаток на племінницю, яка проживає в Америці, а сама щодня відвідувала хлопчика в клініці. Тільки через 3 місяці вона з дітьми повернулася в Росію. Пізніше в сім’ї режисера з’явилося ще троє діток – Глафіра, Віктор та Єлизавета.

На питання про те, якою повинна бути кохана жінка, Дмитро завжди відповідав, що в ідеалі – бажаною в ліжку і цікавою у спілкуванні.

Дмитро Астрахан сьогодні

У 2011 році глядачі побачили Дмитра в новому акторському амплуа. Як зазначав Дмитро в одному з інтерв’ю, Олександр массачусетському технологічному інституті, який запросив його зіграти у фільмі «Висоцький. Спасибі, що живий», відкрив для нього дивовижний світ, який подарував йому масу безцінних емоцій і вражень. Тим більше, що йому пощастило працювати на одному майданчику разом з улюбленими і відомими артистами Андрієм Паніним, Іваном Ургантом, Володимиром Ільїним, Андрієм Смоляковим.

У 2012 році режисер зняв за сценарієм Данилова незвичайний, важкий і складний фільм про сучасних підлітків, вершать власне правосуддя – «Діточки». Фільм вийшов гостро соціальним: автор відстоював позицію, що нацист і расист не має права на життя.

Фільм Дмитра Астрахана «Діточки» В 2013, 2014, 2015 роках світ побачили відразу кілька кінофільмів і серіалів з участю Дмитра-актора, включаючи стрічки «Фатальне спадщина», «Невидимки», «Інквізитор», «В Москві завжди сонячно», «Одного разу», «Павук».

У 2016 році знаменитий маестро прочитав лекцію в Ризі на запрошення Kultuuras liinija, яка виявилася справжнім моновиставою з імпровізаціями, сміхом і сльозами.

Інтерв’ю режисера Дмитра Астрахана Будучи прихильником психологічної драми, він відкритий для різних проектів і сюжетів, погоджуючись з Вольтером, який говорив, що всі жанри хороші, крім нудного.